Наша четверта «поїздка» на підтримку українських воїнів завершилася. Цього разу ми поїхали в Білу Церкву, Україна. Ми вдячні та глибоко зворушені тим, як нація та країна у стані війни насправді керують. Це неможливо описати, це треба побачити і відчути.
28.06 з Естонії стартували два автомобілі: BMW з причепом та фургон. Дякую Олаві Каску та Аво Грацову за те, що довезли фургон до польсько-українського кордону та назад до Естонії. Ми щиро дякуємо нашому другу Keino Leopardi та Neith Elekter OÜ, які довірили нам трейлер Respo.
У польсько-українському прикордонному селі ми перевантажили товар у фуру на «Борислав». Анна потрапила через кордон із Бориславом. Борислав – це перший підтриманий нами фургон з холодильною установкою, який працює в Україні вже 1,5 роки. Щодня, 20 тис. км на місяць, він розвозить додому загиблих солдатів. Знаєте, чим пахне Борислав? Він пахне смертю, горем і тривогою, у прямому та переносному сенсі. Цей аромат залишається з вами надовго. Ви не хочете відчувати це тут, у безпечній Естонії.
29.06. Перетин кордону 4-5 годин. Рівний, спокійний (звичайно, якщо ви на правильному шляху😊). Дякуємо Ants Punning за низку корисних порад для перетину кордону через «зелен коридор». Переїзд через чудову природу Західної України до Білої Церкви Київської області (близько 500 км). Біла Церква – місто, розташоване біля красивої річки Рось, де до війни проживало 200 тис. осіб, а зараз, включно з внутрішньо переміщеними особами, кількість мешканців становить 300 тис. Білу Церкву заснував Яросла́в Му́дрий у 1032 році і назвав її Юр’єв. Ми живемо в Тарту, який був заснований у Яросла́в Му́дрий 1030 році і також називається Юр’єв. Біла Церква могла б стати містом дружби Тарту. Той самий засновник, річка в центрі міста.
30.06-02.07 Наші три дні в Білій Церкві були наповнені дуже різними емоціями. Безмежна гостинність нашого контакта Олександр Ткаченко та його родини, змішана з вдячністю, радістю, сльозами, сумом і гнівом. Ми зголосилися пакувати бійцям пачки «на швидку руку» з горіхами та в’яленим м’ясом. Ми допомогли побудувати реабілітаційний центр для поранених бійців. Ми доставили військову техніку та продукти, які покращують якість їхнього життя, придбані за підтримки доброго естонського народу. ГО Жовто-Блакитне Серце Перемоги є нашою партнерською організацією. Спасибі родині мого колеги, ветеринара Валерія Лотоцького, що теж нас прийняли. Було приємно зустріти вас через багато років.
Чи були сирени та тривоги про ракетну небезпеку – так. Чи Безпечно в Україні – так.
03.07. Зворотний шлях ми завершили складною бічної дорогою (я не скаржуся на вибоїни на жодній вулиці в Естонії, тому що в Естонії вибоїн немає) і хорошою трасою M6 без проблем. Частина нашого серця залишилася позаду, і ми скоро повернемося. Навіть 8 годин у літню 30-градусну спеку не зламали нас. Ніч у Любліні, і лише через 14 годин ми повернулися до дому в Юленурме. Загальна довжина шляху 3600 км. Нас супроводжують емоції, безліч подарунків і впевненість у тому, що ми продовжимо перемагати в Україні та за її межами.
Наша наступна поїздка відбудеться наприкінці серпня. Слідкуйте за нами та підтримуйте українських воїнів та український народ. Вони борються і гинуть за всіх нас. Треба бути вдячними і підтримувати їх. Ми все одно це робимо. www.sydamegaukrainale.ee
